Інсулінорезистентність

Проблема зайвої ваги скоро може стати проблемою №1 у світі. Наприклад, в США зараз з нею стикається більше половини населення. Причини відомі вже давно: малорухливий спосіб життя, низька фізична активність, неправильне харчування. Для багатьох людей ожиріння прямо пов'язане з синдромом інсулінорезистентності. Його ознаки знаходять приблизно у 35% населення розвинених країн. Синдром вперше був описаний вперше в 1988 році і з тих пір вчені продовжують займатися його вивченням. З ним пов'язують і порушення вуглеводного обміну, і діабет, захворювань серця і судин.

Зміст

• Причини
• Діагностика
• Лікування та профілактика

Слово «синдром» має на увазі поєднання якихось певних ознак, або симптомів. В даному випадку це: ожиріння, зниження чутливості м'язових тканин до інсуліну, порушення вуглеводного і жирового обміну. Всі ці симптоми взаємопов'язані. Результатом їх часто стають атеросклеротичні зміни судин, захворювання серця і судин, цукровий діабет.

Розглянемо, як же впливає інсулінорезистентність на стан організму, і чому вона сприяє ожирінню. З курсу шкільної біології всім відомо, що основне джерело енергії для організму - вуглеводи, що надходять з їжею. У шлунково-кишковому тракті вони розщеплюються до глюкози. Глюкоза надходить у кров і засвоюється клітинами. М'язова тканина - головний споживач глюкози, адже для роботи м'язів необхідно постійне надходження енергії, джерелом якої і служить глюкоза. Клітини поглинають її, знижуючи тим самим її рівень в крові. Однак для проникнення глюкози в клітини необхідний інсулін - гормон, що виробляється підшлунковою залозою. Він взаємодіє з рецепторами клітин, роблячи їх проникними для глюкози. Чим більше рівень глюкози в крові, тим більше інсуліну буде виділяти підшлункова залоза.

При інсулінорезистентності чутливість м'язових клітин до інсуліну знижується. В результаті порушується здатність глюкози проникати в клітини м'язової тканини. Глюкоза накопичується в плазмі крові. У відповідь підшлункова залоза виробляє інсулін в ще більшій кількості, і його вміст у крові збільшується вище нормальних значень. В результаті глюкоза відкладається у вигляді жиру, адже жирові клітини добре сприйнятливі до інсуліну, а глюкозі потрібно кудись діватися з крові. Створюється своєрідне замкнене коло. Жирова тканина не інертна. Вона здатна виробляти активні речовини, які ще більше посилюють інсулінорезистентність і тим самим сприяють подальшому набору зайвої ваги.

Крім того, під дією високих рівнів інсуліну виникають атеросклеротичні зміни судин, підвищується холестерин низької щільності. Розвивається артеріальна гіпертензія. Виникають атеросклеротичні зміни серцево-судинної системи, які загрожують інфарктами і інсультами. З часом клітини підшлункової залози, що виробляють інсулін, виснажуються. У результаті може розвинутися цукровий діабет типу 2, який називають ще діабетом товстих.

Причини

У багатьох випадках низька фізична активність призводить до інсулінорезистентності та пов'язаних з нею патологічних порушень всього організму. Крім цього є й інші причини інсулінорезистентності. Однією з них вважають літній вік, хоча в даний час вона часто зустрічається і у молодих людей.

Куріння, дія деяких ліків, таких, як кортикостероїди, бета-блокатори, тіазидові сечогінні препарати теж сприяють розвитку інсулінорезистентності.

Якщо причина ожиріння - інсулінорезистентність, то причина посилення інсулінорезистентності - це ожиріння. Це той порочне коло, про яке ми говорили.

Доведено, що при збільшенні ваги людини на 40% вище норми, чутливість до інсуліну знижується також на 40% і більше.

Діагностика

При зовнішньому огляді синдром інсулінорезистентності може бути запідозрений, якщо пацієнт має ожиріння по абдомінальному типу. Надлишкова маса тіла вище 27% і відношення обсягу живота до об'єму стегон вище 1 для чоловіків і вище 0,8 для жінок розцінюються як показники абдомінального ожиріння і вірогідною інсулінорезистентності.

Іншою ознакою інсулінорезистентності вважають наявність на ліктях, під молочними залозами або в пахвових западинах шорстких пігментних плям, або acanthosis nigricans.

Існують також лабораторні методи діагностики інсулінорезистентності, з яких стандартним вважається тест ЕГК. Визначається рівень інсуліну натще, глюкози натще, глюкозотолерантний тест, С-пептид, глікозильований гемоглобін, лептин, показники жирового обміну. На підставі отриманих даних розраховуються індекс інсулінорезистентності та індекс атерогенності, за якими лікар робить відповідні рекомендації.

Лікування та профілактика

Потрібно всього лише налагодити своє харчування і почати регулярно тренуватися. Ваше завдання - збільшити кількість і якість м'язової маси і зменшити кількість жиру. В окремих випадках може знадобитися медикаментозне втручання під спостереженням лікаря.

Сподіваємося, що після прочитання цієї статті ви розширили своє уявлення про ожиріння і процесах, які його супроводжують.